Кілька днів тому я з друзями вибрався в центр рідного Києва погуляти й несподівано потрапив на велике свято. Там відзначали Всесвітній день народонаселення, з нагоди якого на Майдані Незалежності запустили а небо велетенських розмірів глобус Землі.
Це була повітряна куля, яку підняло в небо гаряче повітря. Воно завжди піднімається вгору. Це тому, що густина гарячого повітря менша, між у холодного. Отож, якщо повітряну кулю наповнити гарячим повітрям, холодне атмосферне повітря змусить кулю підніматися вгору. На цій кулі, такому собі повітряному човні, можуть мандрувати-пливти небом і люди...

Два століття тому люди про політ у небі тільки мріяли. Тодішні вчені навіть не допускали такої можливості. 23 травня 1782 року відомий астроном академік Лаланд навіть опублікував у «Паризькій газеті» таке звернення до журналістів: «Панове! Ви так багато базікали про літаючі човни, що складається враження. буцімто самі вірите в ці нісенітниці. Знайте, вчені мовчать лише з презирства. Бо повну неможливість для людини піднятися в небо остаточно доведено наукою. Тільки невігласи можуть займатися подібними дослідами...» Та цю «остаточно доведену наукою» заяву «про неможливість людини піднятися в небо» було спростовано вже через рік отими самими «невігласами»!

Жозеф та Етьєн Монгольф'є
У тій же Франції, в її південному містечку Анноне, жили брати Жозеф і Етьєн Монгольф'є, які не мали великої освіти. зате володіли паперовою фабрикою і належали до когорти тих «невігласів», котрі пристрасно мріяли про польоти в небо. Старший брат Жозеф був спостережливим чоловіком. Одного разу він задивився на дим, що клубочився з труб його фабрики, і замислився: «Якщо дим може літати вгору, то чи не може на його впіймати —прягти» в якусь ємність, змусивши піднімати вантаж?»
питання, уві що "впіймати" дим, для братів не існувало: їхня фабрика випускала паперові мішки. Саме у такий величезний (аж 35-метроаої висоти) склеєний з паперу мішок об'ємної кулеподібної форми вони й «запрягли» гаряче повітря. Лише зісподу «піддягнули» такий же парусиновий. Знизу до кулі брати Монгольф'є прикріпили плетену галерею, а під оболонкою на ланцюгах — пальник. Уявіть, брати не здогадувалися, що саме гаряче повітря піднімає кулю. Вони були певні, що винайшли якийсь досі невідомий газ! Куля злетіла й протрималася в повітрі 10 хвилин. Сталося те в місті Анноне 5 червня 1783 року.
Братів Монгольф'є відразу запросили до Парижа, до 19 вересня вони знову запустили свій «монгольф'єр» перед Версальським палацом у присутності короля і придворних. Цьогоразу до повітряної кулі винахідники прив'язали корзину, в яку посадили півня, барана й качку. Ці свійські тварини й стали першими в світі повітроплавцями. Вони піднялися нависоту 430 метрів й повернулися неушкодженими. Правда, на висоті баран запанікував і наступив на крило півневі, що спричинилона «борту» паніку. Невідомо, яка нагорода дісталася піддослідним, а брати Монгольф'є стали Дворянами.
Вістка проперший монгольф'єр надихнула парижан Жака Шарля та братів Робер. Вони змайстрували власну повітряну кулю і наповнили її вже не димом, а воднем.
(Водень — - найлегший газ, тому він створює найбільшу підіймальну силу. Для куль, наповнених воднем, пальник непотрібний).
27 серпня того ж року на Марсовому полі в Парижі куля здійнялася в небо на величезній швидкості, але лопнула і впала неподалік на село, де спричинила страшенну паніку. Селяни, оговтавшись, пошматували «бісівське породження» на дрібні клапті. Уряд Франції мусив оголосити спеціальний маніфест про повну безпечність повітряних куль і їхнє «небісівське» походження. Історія польотів людини в не бо почалася 21 листопада 1783 року, коли з саду Мюет у паризькому районі Пассі піднялася куля з ентузіастами Пілатром де Розьє та маркізом д'Арланом. Політ тривав 25 хвилин, повітряна куля благополучно приземлилася за вісім кілометрів від місця старту.
Після того повітряні кулі стали надзвичайно популярними по всій Європі. Та й сьогодні десятки тисяч людей у світі, як і колись, мандрують небом за вітром на монгольф'єрах, оболонку котрих уже виготовляють не з паперу, а зі спеціально розробленої хіміками легкої надміцної газонепроникної синтетичної тканини. Повітряні кулі служать також і науці. Метеорологи, наприклад, обладнують їх спеціальними приладами, які передають данні для вивчення атмосфери. А фізики відправляють величезні кулі ще вище в атмосферу, щоб вимірювати космічне випромінювання.
На жаль, я ніколи не піднімався в небо на повітряній кулі. Можливо, хтось із читачів «Соняшника» на ній мандрував? Нехай напише — поділиться враженнями!

Дапило СТЕЛЬМАШЕНКО.
учень 10 класу школи 56 міста Київ.